3.6.7. Інші звіти та інформація з питань державного експортного контролю, що подається до держекспортконтролю та інших державних органів
Звітність, про яку йшлося вище, можна охарактеризувати як стандартну. В той же час, виникнення нових ризиків, пов’язаних у т.ч. із можливим відхиленням від кінцевого використання товарів та необхідність їх нейтралізації (упередження) зумовили введення в практику постліцензійної діяльності в рамках державного експортного контролю додаткових інструментів, що також пов’язані із наданням звітів (інформування).
Однак, поданням звітності за вказаними стандартними формами справа в сфері державного експортного контролю не обмежується.
Частина друга статті 22 Закону «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» передбачає, що суб'єкт здійснення міжнародних передач товарів зобов'язаний надати на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, документи та інформацію, необхідні для здійснення ним заходів у галузі експортного контролю, у тому числі документи про гарантії, технічні довідки та інші документи, пов'язані з укладанням і виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних передач товарів, а також забезпечити зберігання документів, пов'язаних з укладанням та виконанням зазначених договорів (контрактів), на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, протягом п'яти років з дня закінчення процесу здійснення міжнародної передачі товарів.
Слід зазначити, що на практиці норми другої частини статті 22 використовуються не дуже часто. Фактично, лише тоді, коли наявні факти та обставини переконливо вказують на наявність ознак порушень в сфері експортного контролю і існує необхідність ретельно розібратися в існуючій ситуації.
Що ще входить до інструментів блоку іншої звітності?
Згідно із статтею 32 Положення про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов'язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2018№ 920 (далі – Положення), суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності - експортер товарів, що підлягають державному експортному контролю, повинен вживати заходів для перевірки доставки та кінцевого використання експортованих товарів і про її результати інформувати Держекспортконтроль.
Зокрема, експортер повинен сприяти уповноваженим державним органам України у проведенні ними зазначеної перевірки, а також у разі потреби залучати ці органи до участі у перевірках доставки товарів до кінцевого споживача та/або використання цим споживачем експортованих товарів у заявлених цілях.
У разі отримання будь-якої інформації про порушення умов доставки товарів до кінцевого споживача або використання цих товарів усупереч заявленим цілям або іншим споживачем експортер зобов'язаний негайно повідомити про це Держекспортконтроль і СБУ.
Згідно із статтею 33 того ж Положення в окремих випадках залежно від категорії товарів, країни призначення, кінцевого споживача тощо за рішенням Держекспортконтролю контроль за доставкою товарів до кінцевого споживача може здійснюватись шляхом супроводження товарів представником (представниками) експортера під час їх транспортування.
Стаття 35 Положення передбачає (про це вже було вказано вище), що експортер зобов'язаний подати Держекспортконтролю документи про підтвердження доставки товарів військового призначення.
В окремих випадках за рішенням Держекспортконтролю такі гарантії надаються експортером стосовно доставки товарів подвійного використання.
Після доставки товарів до кінцевого споживача експортер подає Держекспортконтролю документ про підтвердження доставки товарів з посиланням на відповідний зовнішньоекономічний договір (контракт), за яким товари експортовані з України, наданий або підтверджений уповноваженим державним органом країни призначення.
Якщо такий документ складено іноземною мовою, до нього додається переклад, засвідчений у встановленому порядку.
Документ про підтвердження доставки товарів повинен містити такі відомості:
• місце доставки товарів;
• найменування кінцевого споживача та його підтвердження про отримання товарів відповідно до раніше наданого сертифіката кінцевого споживача та реквізити цього сертифіката;
• номенклатуру та кількість отриманих товарів;
• прізвище, ім'я та посада особи, яка видала документ;
• відмітка уповноваженого державного органу із зазначенням його найменування, а також прізвище, ім'я та посада особи, яка підтвердила документ;
• дату оформлення документа та його номер.
У разі, коли контроль за доставкою товарів до кінцевого споживача здійснювався шляхом супроводження транспортування, разом з документом про підтвердження доставки товарів експортер подає Держекспортконтролю звіт про здійснення такого контролю, у якому зазначає:
• ініціали і прізвище, посади осіб, які супроводжували товари та здійснювали контроль за їх доставкою;
• номенклатуру, кількість товарів та її відповідність номенклатурі, зазначеній в договорі (контракті) та сертифікаті кінцевого споживача;
• спосіб доставки вантажу, тип та реєстраційний номер транспортного засобу, його власника (країна, фірма, особа), компанію перевізника та замовника перевезення;
• заявлений та фактично виконаний маршрут доставки товарів із зазначенням проміжних посадок/зупинок і дат їх здійснення, часткове розвантаження товарів, експортованих з України, та хто дав таке розпорядження (особа, фірма, країна);
• дату і пункт доставки товарів (місто, аеропорт або морський порт, країна), представників кінцевого споживача та державних органів, які отримали товари і видали документ про підтвердження доставки товарів;
• іншу інформацію, яка підтверджує доставку товарів.
Типові помилки й порушеннях при наданні звітності.
Розглянувши встановлені вимоги до подання звітів та інформації, хотілось би акцентувати увагу на типових помилках й порушеннях, яких зазвичай припускаються при наданні звітності. При цьому, застерігаємо, що жодні обставини не дають підстави для звільнення підприємства від відповідальності за неправомірні дії та недбале відношення до питання звітності. Нижче наведемо перелік помилок, за які передбачена відповідальність та які не повинні бути допущенні з огляду на усвідомлення їх наслідків:
Неподання або несвоєчасне подання звітів та відповідних документів про підсумки проведення переговорів, а також про фактично здійснені експорт і імпорт, про використання товарів у заявлених цілях ( розглядається як порушення в сфері державного експортного контролю, за яке накладається штраф в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).
Подання звітності не за встановленою формою (у т.ч. у вигляді листів, що містять викладення звітних фактів у довільній формі). Оскільки є визначеним, що звітність надається за встановленою формою, така практика розцінюється як неподання звітності із відповідними наслідками, передбаченими у п. 1.
Неподання звітності, або її подання за зміненою формою з тих міркувань, що міжнародна передача фактично не була здійснена. Наслідок – аналогічно п.1. Правильними діями у такому випадку є подання обох встановлених звітів: про фактично не здійснену міжнародну передачу товарів, а також окремо (із окремим супровідним листом) – звіту про невикористання товарів у заявлених цілях за встановленою формою, але із прочерками у відповідних графах.
Подання звітності за результатами кожної окремо проведеної міжнародної передачі. Не є правильним підходом. Звітність надається у встановлені терміни сукупно за звітний період.
Намагання «закрити» звітність шляхом надання документів (довідок) сторонніх суб’єктів. Такі дії призводять до виникнення і фіксації порушення, що передбачене п.1. Згідно із вимогами чинного законодавства лише сам суб’єкт, що тримав дозвільний документ, має подавати звітність.
Неподання разом із звітом про фактично здійснений експорт на підставі генерального або відкритого дозволу оригіналу гарантійних документів або зобов’язань, на підставі яких була здійснена конкретна міжнародна передача (або надання документу із грубими порушеннями, що не дозволяють його вважати таким). Є, мабуть, найгіршим випадком, що може трапитись при поданні звітності в царині експортного контролю та кваліфікується як здійснення міжнародних передач товарів без отримання в установленому порядку документів про гарантії або здійснення таких передач на підставі документів про гарантії, що містять недостовірні відомості. Наслідок – штраф в розмірі 100% або 150 % вартості товарів, які були об'єктом відповідної міжнародної передачі.
Зважаючи на зазначені вище випадки, питання подання до Держекспортконтролю звітних матеріалів потребує від суб’єктів господарювання відповідального ставлення, насамперед усвідомлення їх важливості і ролі в системі державного експортного контролю. З одного боку, робота, направлена на їх підготовку та подання потребує витрат відповідного часу (як з боку заявників, так і Держекспортконтролю та інших державних органів). В той же час, її результат становить предмет спільної зацікавленості для всіх вказаних суб’єктів, оскільки він спрямований на упередження ситуацій, пов’язаних із використанням контрольованих товарів всупереч національним інтересам та міжнародним зобов’язанням України.